Як християнину поводитися під час війни?

У Євангелії від Луки є такі слова: «І, як про війни та розрухи почуєте ви…» (21:9). Ісус Христос дає пораду, як поводитися саме в такій ситуації. І перше, що Він каже: «Не бійтесь!» Найбільш руйнівні емоції — це страх, тривожність, гнів, почуття провини. Тому важливо опановувати їх.

Отже, що християнин повинен робити під час війни, воєнних чуток?

Постійна ревна молитва

Найперше — налаштуймося на тривалу спільну молитву. Молитва зміцнює нашу віру, нагадує нам про абсолютну владу Бога. Перші кілька тижнів війни церкви молилися дуже ревно, потім усе трохи вщухло… Але ми повинні розраховувати на довгу дистанцію.

Згадаймо молитву царя Єзекії. Коли проти нього вийшов Санхерів і оточив Єрусалим, надії не було, адже армія ворога — в рази чисельніша. У цей момент Єзекія по суті першим із ізраїльських царів став використовувати храм за призначенням. Отримавши зневажливого листа від Санхеріва, він приніс його до храму, розгорнув перед Господом і став молитися: «І молився цар Єзекія та пророк Ісая, син Амосів, про це, і кликали до неба» (2Хр.32:20). До цього часу царі приходили в храм хіба що для того, щоб обдерти коштовну оздобу й відкупитися від ворога хоча б на деякий час. Єзекія і сам так робив. Але на довго не допомогло. І він зрозумів, що храм не для цього призначений. Він згадав молитву царя Соломона при посвяченні храму: «Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогрішив Тобі, і коли вони звернуться до Тебе, і будуть славити Ім'я Твоє, і будуть молитися, і будуть благати Тебе в цьому храмі, то Ти почуєш із небес, і простиш гріх народу Свого, Ізраїля, і вернеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам» (1Цар.8:33,34).

Від малого до старого ми маємо стояти в молитві. Уже для всіх очевидно, що просто так не могла 22-га армія світу зупинити 2-гу. Є щось, чого не можуть пояснити військові. Я буваю на передовій з допомогою, ночую з військовими й слухаю їхні історії про те, як не розриваються ворожі снаряди, як противник без жодного пострілу залишає свої позиції, техніку.

Одне з таких свідчень: Буча, 27 лютого 2022 року, 7:20 ранку. Із Гостомеля на Ірпінь рухається колона рашистів, 36 одиниць броньованої техніки, 590 десантників. 17 добровольців Бучанської варти, озброєних тільки автоматами, пістолетами, двома ручними протитанковими гранатометами й коктейлями Молотова зайняли позиції біля торгового центру Novus і прийняли бій. Їхнє завдання було смертельно небезпечним: утримати цю колону, поки не підтягнуться регулярні війська. У результаті бою наші добровольці втратили лише одного воїна й п’ятеро було важко поранено. Рашисти втратили 195 десантників та 28 одиниць техніки. Це дало час, щоб підійшли регулярні війська й розбили ворога на знаменитій вулиці Вокзальній. Як таке можливо? Третій день повномасштабної війни — церкви всіх конфесій дуже ревно молилися. Я вірю, що це наші молитви — усіх українців.

Щоденне перебування в Слові

Наступне — будемо практикувати щоденне читання Божого Слова й роздумування над ним. Здається, я говорю банальні речі. Але до чого в цих умовах скоріше тягнеться наша рука? До телефону — почитати останні новини.

У перші дні війни мене особливо підбадьорювала книга Естер. Здавалося, що в євреїв шансів вижити немає. На найвищому державному рівні їм підписано смертний вирок. Пішов відлік днів. Отак, як ми ведемо відлік війни, євреї рахували дні до тринадцятого дня дванадцятого місяця, коли мав розпочатися геноцид. Вони стали молитися. І поміч прийшла, звідки не очікували — через Естер. Мене надихає ця історія. Вона показує, що Бог керує ходом історії, що Він — Всемогутній. Тому — читаймо Боже Слово!

Дотримання інформаційної гігієни

Наступне, що потрібно робити — дотримуватися інформаційної гігієни. Адже триває не лише війна зброї, але й дипломатична, економічна, інформаційна. А для нас, християн — ще й духовна війна.

Перш, ніж ідуть люди зі зброєю, ідуть демони. І якщо вони не отримують опору, за ними приходять люди зі зброєю. Нічим іншим, як одержимістю, не можна пояснити того, що робить ворог. Коли ти зустрічаєш людину, яка розповідає, що її 5-річну донечку зґвалтували — і вона померла, 8-річну дочку зґвалтували — і вона померла, 16-річну доньку й матір зґвалтували, але вони вижили, а чоловіка вбили… Хто це може чинити?

Ми учасники духовної війни. Тому важливо бути уважними до того, яку інформацію переглядаємо, кого слухаємо. Адже це визначає наш розумовий стан, настрій.

Взаємне підбадьорення

Ще одна річ, яку потрібно робити — підбадьорювати та втішати один одного. Заспокоювати дезорієнтованих. Зберігати холодною голову та здоровим глузд. До мене не раз підходили з тривожними запитаннями. «Брате, скажи, ядерна війна буде?» Я зрозумів, що, виявляється, червона кнопка зберігається в даний момент не в Путіна, а в мене... Кажу: «Ні, сестро, не буде!» — «Хух, слава Богу! Буду спати спокійно».

Згадаймо, як апостол Павло терпів кораблетрощу, уже не першу за своє життя. Лука пише: «Останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись…» Лука теж втратив надію. 275 чоловік на кораблі зневірилися, не приймали їжі 14 днів. Але була одна людина, яка зберегла холодну голову й мала слово від Бога — апостол Павло. Він запевняє всіх на кораблі від імені Бога, що ніхто не загине. Він вмовляє їх прийняти їжу й сам подає приклад, розламавши хліб, публічно віддавши подяку Богові, визнаючи Його суверенність. Він дає мудрі поради сотникові — не вбивати в’язнів, позбутися шлюпок, щоб не втекли моряки. Людина, яка в критичний момент знала, що робити, і підбадьорила інших.

Як багато я знав людей, які гучними гаслами з кафедри говорили про патріотизм, про процвітання України. А коли розпочалася війна, то чую: «Ні-ні, Олександре, ми до тебе вже не приїдемо. В Україні вже нічого доброго не буде, ми їдемо десь далі…» А де ж ваша віра, де ж ваша надія? А найважче було дізнаватися, як пастори покидали свої церкви. Дехто навіть нікому про це не повідомляв. Церква думає: пастор пропав безвісти, молиться за нього. Через три тижні приходить смс: «Брати і сестри, я вже не в Україні, я до вас не повернуся»… І церква плаче вже не тільки через війну — не знає, що робити далі.

Особливо ми, проповідники, покликані говорити слова підбадьорення, утіхи, надихати, давати мудрі поради. Єзекія порадився з військовими, позасипав криниці, побудував мури, зібрав людей і став говорити «до їхнього серця»: «Будьте міцні та будьте мужні, не бійтеся й не жахайтеся перед асирійським царем та перед усім тим натовпом, що з ним, бо з нами більше, ніж із ним. З ним рамено тілесне, а з нами Господь, Бог наш, щоб допомагати нам та воювати наші війни! І оперся народ на слова Єзекії, Юдиного царя» (2Хр.32:7-8).

Як так може бути, що Арестович більше підбадьорював, ніж проповідники й пастори в церквах? Хто носій Доброї Новини?

Готовність до захисту Батьківщини

Будьмо готові до захисту Батьківщини всіма методами, прийнятними для християнина. З часу народження церкви християнам доводиться перебувати в стані постійної напруги, зумовленої їхньою подвійною ідентичністю — як послідовників Христа та як громадян неба. Уже під час незалежності України в п’ятдесятницькому русі, на жаль, культивувалася ідея космополітизму, стиралася національна ідентичність. А коли ти себе не ідентифікуєш із народом, то не будеш за нього переживати та вболівати. Але подивіться на Мойсея, він каже: «А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав...» (2М.32:32). Апостол Павло каже: «Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом» (Рим.9:3). Ми не тільки громадяни неба. Ми ідентифікуємо себе зі своїм народом — ми українці.

Біблія дуже мудро збалансовує вчення про непротивлення злу зі вченням про запобігання насильства. І слід правильно це розуміти. Писання каже, що я маю право розпоряджатися власною щокою: «Коли вдарить тебе хто в праву щоку твою, підстав йому й другу». Але коли це щока моєї дружини, матері чи доньки — я покликаний її захищати.

Готовність до смерті

І останнє — ми маємо бути готовими стати перед Господом. Книга Даниїла розповідає нам про Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, які одного разу сказали: «Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю! А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» (Дан.3:17,18). Це люди, які були готові до смерті.

Зауважте: Бог зберіг цих трьох юнаків не від печі, а в печі. Бог зберіг Даниїла не від лев’ячого рову, а в лев’ячому рові. Бог зберігає християн не від бід, але в бідах. А навіть якщо й не так — маємо бути готовими до зустрічі з Ним. Бог дає нам спокій і мир в лихі дні: «Блаженний той муж, що його Ти караєш, о Господи, і з Закону Свого навчаєш його, щоб його заспокоїти від лиходення, аж поки не викопана буде яма безбожному» (Пс.94:12-13).

На завершення я хотів би прочитати вірш Григорія Сковороди, який саме й говорить про цю готовність.

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар, —
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Про що молитися в час війни?

«І сталось, як молився Він у місці одному, і коли перестав, озвався до Нього один із Його учнів: Господи, навчи нас молитися» (Лк.11:1).

Я переконаний, що від нашого молитовного життя залежить, якою буде ситуація на війні та її тривалість. І наші молитви мають бути правильними, коректними з точки зору богослов’я. Адже написано: «Прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле» (Як.4:3). Молитва може бути не узгодженою з Божою волею.

За час війни в моїй свідомості відбулася певна систематизація тих потреб, за які повинна молитися церква в Україні. Я помітив, що іноді люди ніби бояться деякі речі проговорювати в молитві Богу. Отже, за що саме нам важливо молитися сьогодні?

1. За Президента України

«Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі» (1Тим.2:1-2).

Принцип «вражу пастиря — розпорошаться вівці» стосується й керівництва держави. Думаю, зовсім інший був би хід війни, якби Володимир Зеленський утік, як йому пропонували. Сьогодні від цієї особистості залежить дуже багато. Тому потрібно молитися за охорону над ним та його сім’єю. Щоби Бог дав йому мудрості в керівництві державою. Щоб послав команду вірних, порядних, здібних людей та зберіг від зрадників.

2. За Збройні сили України

«Вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців» (Євр.11:33-34).

Із певного часу я став молитися за ЗСУ саме згідно з цим уривком. По-перше, щоб наші захисники уникли «вістря меча», тобто ворожої кулі, снаряду, уламку… По-друге, щоб вони були сильні й хоробрі та прогнали війська чужинців із нашої землі. Я також молюся за швидке одужання поранених. Особливо молюся за злагоджену комунікацію між підрозділами, від якої прямо залежить успіх операцій та збереження життя наших воїнів. І ми чуємо свідчення, що Бог по молитві справді захищає й відводить смерть.

3. За полонених

«І [Бог] збудив милосердя до них між усіма, що їх полонили! (Пс.105:46). «Вернися ж із нашим полоном, о Господи, немов ті джерела, на південь!» (Пс.125:4).

Особливо я усвідомив важливість молитви за полонених після Оленівки. Молюся, щоби Бог збудив співчуття в поневолювачів, щоб вони не знущалися над нашими людьми. Молюся, щоб полонені повернулися, немов потоки. Пам’ятаю, як відбувся перший обмін полонених росіян на наших «азовців», які фактично були смертниками — це було неймовірно. Я зрозумів: Бог чує нас! І також потрібно молитися за вдалі обміни, адже вони часто зриваються з різних причин.

Ще один напрямок служіння й молитви — російські полонені. В історії є немало випадків, коли полонені наверталися до Бога та, повернувшись у свою місцевість, засновували там церкви.

4. За переселенців, біженців

«А коли мешкатиме з тобою приходько в вашім Краї, то не будете гнобити його. Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, і ти будеш любити його, як самого себе» (3М.19:33-34). Також див. Іс.21:14-15.

Сьогодні у світі налічується понад 100 млн переселенців. Це особлива категорія людей, на яку звертає увагу Господь. Біблія закликає приймати їх на рівні з місцевими жителями, створювати умови, щоб вони почували себе як удома. Не висміювати за мову чи регіон, а допомагати. І також молитися, щоби після всіх втрат Бог дав їм сили жити далі, сенс, надію на майбутнє. Молитися за їхнє облаштування на новому місці. Молитися за добре ставлення до них. Я добре розумію переселенців, тому що у свій час переїхав із Казахстану в Україну. Інша мова, інша культура, інші люди… Як було приємно, коли хтось підтримував у моєму становленні.

5. За сім’ї загиблих

«Сиротам батько й вдовицям суддя, то Бог у святому мешканні Своїм!» (Пс.67:6).

Сироти й вдови — це ще дві групи людей, про яких Бог по-особливому піклується. Із нашого села, яке налічує 4000 людей, близько 200 чоловік служать у війську. І, на жаль, маємо вже 9 вдів із дітьми. Таких людей дуже багато в Україні. І ми маємо підтримувати їх і молитися за них. Щоби Бог утішав та розраджував їхні серця, заступався за них і посилав їм своєчасну допомогу.

6. За Україну

«І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр.29:7).

Молячись за країну, важливо просити в Бога миру та унеможливлення подальшої війни. Також просити пробудження й відродження народу, оновлення розуму, без якого нас чекає занепад. І нарешті молитися за відбудову й відновлення зруйнованого. І це відбудеться — я бував у таких місцях, де за 10-20 кілометрів до ворожих позицій працівники кладуть асфальт, фермери обробляють землю! Віримо, що в Бога є надія для України.

7. За Росію

«Ти бачив, аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах його, що з заліза та з глини, і розторощив їх. Того часу розторощилося, як одне, залізо, глина, мідь, срібло та золото, і вони стали, немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду» (Дан.2:34-35).

Ми маємо молитися за зруйнування імперії зла. Сам собою бурят чи татарин нічим не загрожує, але бурят і татарин у складі імперії — велике зло! І коли ця імперія буде зруйнована, то й цим народам буде благо. І це станеться не від людських рук, уся влада — у Бога! Також ми маємо молитися за росіян — щоб вони опам’яталися й побачили зло, яке чинять. Тому що їхні очі справді закриті, багато щиро вірять, що роблять добро. Ми маємо молитися, щоб залунав їхній голос проти війни. Поки що вони навіть благословляють своїх «благородних воїнів», які ґвалтують і вбивають.

8. За церкву і волонтерів

«А тих, хто чинить несправедливе на заповіт, він прихилить через лестощі. А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме» (Дан.11:32).

Тоді, як багатьох дух антихриста введе в оману, люди, які знають Бога, активно служитимуть. Ми маємо молитися за церкву й волонтерів, щоб не опускали рук. Так, усі втомилися, уже не ті темпи збору коштів, поїздок, допомоги… Але ми не можемо зупинитися, треба зміцнятися й діяти. Церква робить дуже багато. Сьогодні служителі, волонтери гинуть і потрапляють у полон. Тому вони потребують особливої молитовної підтримки.

* * *
Один брат, який сам виїхав у США, докорив мені: «Твоя проблема в тому, — каже, — що ти більше українець, ніж християнин!» Це абсурдно, це те ж саме, що: «Ти більше чоловік, ніж християнин!» А хто я тоді? Я чоловік. Неможливо себе виразити й послужити, коли немає ідентичності. Я українець. Моя бабця тут похована. Мої восьмеро дітей народилися на цій землі. І я хочу, щоб вони жили в мирній країні. І саме потенціал християнської спільноти в розбудові миру — величезний. Від нас залежить дуже багато — від нашої позиції, від нашої діяльності та від наших молитов!

Олександр ГРОЦ,
пастор церкви с. Немовичі, Рівненська область

Благовісник, 1,2024